Як дістатися на острів Джарилгач і провести день з користю?

Приїхали на прекрасну, ранню та ще зовсім сонну вулицю Суворова. Тільки балакучі голуби, херсонські платани в перших променях Сонця, коти та двірники зустрілися нам на шляху. Ну й, звичайно ж, наші гості, які вирішили відправитися в тур на острів Джарилгач та зануритися в ці чари разом с нами.

Сьогодні наш офіс перетворився на затишну кав’ярню – місце збору туристичних груп. У літній період кав’ярня відкривається рано та пригощає кавою, щоб збадьорити всіх гостей, які зібралися за пригодами. Також тут можна набрати фірмовий трав’яний чай із собою в термос і купити одне з херсонських ласощів, щоб підкріпитися в поїздці.

Ми дружно завантажилися в наш автобус, і подорож почалося. Дорогою заїхали в Голу Пристань, на набережну, оскільки сонце давно вже піднялося (була 7:30 ранку) і дуже хотілося «ароматної темряви». Гола Пристань прекрасна в настільки ранній час: вид на річку Конка та філіжанка кави в руці. Краса…

Ось тільки хочеться попросити мерію цього милого південного містечка навести тут чистоту та порядок. І робити це необхідно регулярно зранку. Так, саме так рано. Щоб і гостям, і жителям міста хотілося пройтися набережною. Ретельно та наполегливо, але треба вимітати з усіх куточків, з усіх кущиків і клумбочек недопалки та стаканчики.

Так, диви, старанно та з трепетом дотримуючись чистоти навколо, мерія зможе вимести все сміття і з голів тих, хто смітить. Тільки так. Інакше не вийде. А поки з урнами там печалька, звичайно… Не будемо ми фотографії ті викладати. Краще покажемо, яка набережна дійсно хороша та свіжа.

Нас зустрічав яхт-клуб міста Скадовськ. Скрізь човники, катамаранчики, яхти і… наш катерок з його колоритним і гостинним капітаном. Окреме спасибі хочеться сказати нашому «шкіперу».

На жаль, ми часто стикаємося з відсутністю елементарної гостинності у човнярів, водіїв автобусів, катерів або ж просто торговців морозивом у деяких туристичних локаціях. Але ж від їх відношення та привітності безпосередньо, не опосередковано, не через владу, а саме напряму, залежить потік грошей і туристів.

Наш капітан це усвідомив і відчув, за що йому величезне спасибі. Тепер будемо кататися тільки з ним. Коли наступного разу будемо там разом з вами, обов’язково познайомимося. Ну а зараз понеслися на Джарилгач, відпочинок на острові вже чекає на нас. Акуратно, швидко, приємно, з бризками…

Доїхали до острова і гайда відразу купатися в затоці. Вона також дуже чиста та приємна. Чому «також»? Тому що трохи пізніше цього ж дня ми побачимо море, таке ж чисте і прекрасне. Але тоді, звичайно, ми ще цього не знали. Хоча Море на Джарилгачі завжди прекрасне. Навіть взимку.

Накупалися, освіжилися й там само скуштували місцевої кухні, було дуже колоритно. Юшка з риби та печінки ската, смажений скат, овочі… ай-йа-йай. Детальніше не будемо описувати, бо сьогодні ми ще не обідали. Самі спробуєте, як це смачно.

Сіли у відкриту вантажівку. І почалося справжнє південноукраїнське сафарі. Солоні озера, різнотрав’я, пісок і вода, бризки і вітер… Олені та козулі прямо з-під коліс вискакували та пірнали в траву, розбігаючись в різні сторони.

Захопленню нашому та захопленню наших гостей не було меж: де ще ось так, в дикій природі, побачиш оленя, що злякано тікає від тебе. Хоча, може він зовсім і не боїться тебе, а так, просто робить вигляд, чисто для пристойності…

Чудо авто не тільки їде, але й пливе. Дивіться відео:

Нарешті доїхали до Моря. До Справжнього і Прекрасного! У порівнянні із затокою Море було ще краще та красивіше. До речі, для тих, хто любить морський колорит і бажає насолоджуватися його спогляданням довгими зимовими вечорами, у нас в продажу є книга Антона Санченко «Земля Георгія», в якій все морським і місцевим духом просякнуте.

Ну ось. Далі ми довго насолоджувалися красою та гостинністю острова. Пісок, чайки-реготухи, море, Джарилгацький маяк (точніше два – старий і новий), джерело прямо на пляжі, з якого за переказом пив сам Ахілл, коли гнався за Іфігенією… Сонце… Бігай, кричи, радій і дихай, дихай, д и х а й! Ось і ми – раділи та дихали.

Це відомі маяки на острові.

Поїздка на Джарилгач вдалася на славу, та час пролетів непомітно. Невблаганно наступав вечір. І тепер, нам здається, ми знаємо, чому Сонце так поспішає скоріше піти за обрій – щоб скоріше повернутися зі світанком. Йому просто подобається вставати та знову бачити всю цю красу.

Але ось і наш катер. І знову хвилі, бризки, вітер, емоції… І, що порадувало найбільше, проводжав нас дельфін зі своїм дитинчам. Пропливши досить близько від катера та зробивши дюжину стрибків на радість усім роззявам, махнув він своїм плавцем і зник у глибині.

Так ми їхали назад до Скадовська.

Легка втома та задоволення. Автобус, кава на заправці та все той же червоний захід сонця. Заряд емоцій і бадьорості отримано! Дивіться, коли ми їдемо наступного разу, тут.

P.S. Наступного дня в офісі ми варили каву з тієї самої джерельної води, яку пив сам Ахіллес. Тож, ось така кава від Ахіллеса вийшла… або Ахіллова кава. П’ємо її та пишемо все це для вас.

З тебе лайк і репост, якщо сподобалася наша історія!